Історичними шляхами й винними річками

Багато століть Алентежу залишалося глухою провінцією без найменшого технічного чи культурного поступу. Величезні висохлі рівнини де-не-де чергувалися з оливковими гаями, розташованими біля крихітних містечок. Навіть зараз на території одного з найбільших регіонів Португалії мешкає лише 8 відсотків населення. Серед старшого покоління, яке в Алентежу переважає, досі багато неграмотних!Віддаленість тутешніх рівнин від Лісабона і відверта незацікавленість португальських королів у розвитку краю призвели до того, що аж до XX століття на випалених сонцем пагорбах не росло нічого, крім колючок, крихітних виноградників і поодиноких кам’яних дубів, користь яких вимірювалась радше красою пейзажів, а ніж  економічною вигодою.

 

Уявіть, яким же був подив підприємливих лісабонців, коли в середині минулого сторіччя вони приїхали в Алентежу і з’ясували, що ця забута місцина ідеально підходить для масового вирощування винограду!Дозвіл на виробництво вина був виданий спеціальним указом Його Величності Альфонсу  ще у 1267 році. Однак у ті дрімучі часи барон, котрому належали землі, не повірив в успіх монаршого задуму і тихенько звів усе нанівець.Мало віри йняли й інвестори першої половини XX століття. Важко їм було уявити, що на неораних землях колись розкинуться величезні виноградники. Та знайшлися відчайдухи, які відважилися вкласти гроші у «безнадійну» справу, і вже через три десятки років вино перших урожаїв виграло кілька міжнародних премій. І тоді почалася золота доба виробництва португальських вин, що триває донині. З усіх-усюд до Алентежу прибувають туристи, аби помилуватися буколічними краєвидами і скуштувати вишуканого сухого вина.

 

 

Унікальні кліматичні умови в Алентежу дали змогу відійти від виробництва традиційного для Португалії «Vinho Verde» (так званого «зеленого» молодого вина) й створити унікальне за своєю якістю та смаком червоне вино, цінність якого, зокрема, вимірюється роками витримки. Умовно все вино, що виробляється в Алентежу, можна поділити на дві великі групи — «традиційне» та «сучасне».Рецепт «традиційного» принесли з Апеннінського півострова ще стародавні римляни.

Читайте также  На закате она отливает золотом и напоминает поле с колосками

 

 

Усе вино провідних португальських виробників підлягає суворому державному контролю. Алентежу поділяється на вісім субрегіонів, вино яких свого часу було удостоєне знаку найвищої якості — «Denominacao de Origem Contro-lada». Враховуючи, що ці округи займають мало не третину території Португалії, об’їздити їх усі за раз майже не реально. Саме тому варто починати з тих, де безкраї виноградники чергуються зі старовинними містами, життєвий лад у яких не змінювався сторіччями. Вони називаються Евора та Регенгуш.

 

 

Виноградники Евори розкинулися навколо однойменного старовинного міста, яке у XVI столітті було столицею королівства. Відтоді у містечку мало що змінилося — студенти місцевого університету досі носять чорні мантії та складають присягу перед давньоримським храмом, у середньовічних соборах кожну чверть години дзвонять, а на стінах майже кожної оселі, як у давнину, поблискує синя майоліка. Навіть туристам, які приїжджають до міста скуштувати місцевого вина та монастирських заварних тістечок, не уникнути всеохопного впливу історії: кожен готель у місті — це старовинний маєток із фонтаном у крихітному патіо, внутрішньою церквою та, цілком можливо, приватними привидами.

 

Виноробство активно розвивалося в Еворі багато віків. Із цим явищем, доволі прикрим з погляду благочестя та моралі, завзято боролися місцеві монахи, перш ніж їх було вигнано з монастирів у рамках масової експропріації церковного майна у 1834 році. Аби не відволікатися на земні марноти, у XVI столітті еворські праведники розрили майже всі кладовища в окрузі, збудувавши з видобутих кісток каплицю, котра повинна була наочно демонструвати тілесну тлінність.Про це туристам досі нагадує моторошний напис над входом: «Ми, кістки, чекаємо тут на твої».

 

Оригінальний дизайн сподобався далеко не всім жителям сонячної Евори, а тому протягом наступних кількох сотень років церкви декорували в основному блакитною майолікою та статуетками святих, одягнених у шовк. Приблизно так само був прикрашений і університет, старовинні кахлі в аудиторіях котрого досі мають можливість колупати деякі безсовісні студенти.

Читайте также  Город - продуваемый семью ветрами.

 

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *