Крабі-коштовна діадема Тайланду

Я не хотів покидати цей морський край і вертати додому. Непереборний синдром «червоних вітрил» оволодіває кожним, хто під крилом літака чи вперше, чи вдесяте бачить Крабі, цю коштовну діадему Таїланду на безжурному чолі Андаманського моря. На землі метаморфоза завершується: серед таких фантастичних декорацій будь-який блідолиций клерк умить стає брон-зовотілим героєм із романа Джозефа Конрада.

Відлинь.відлинь від бережка
Романтичні несподіванки почались одразу.
Щойно потрапивши до свого багатозіркового готелю, я гайнув на море і не повірив своїм очам. Достославного крабійського пляжу, обіцяного в усіх буклетах і на усіх сайтах… не було! Зухвалі хвилі докочувались до лежаків і робили спроби возз’єднання зі спокійним басейном. Посеред широченної протоки, чітко між суходолом і кучерявим островом, бовваніло чималеньке дерево, навіюючи думки про генетичні експерименти тайських науковців. Пригадалося, що мангри непогано почуваються у солоній воді, але ж не так далеко від берега! Коротше кажучи, настільки високого припливу я ще не бачив. Чи то Місяць утомився від гравітації, чи Земля повернулася до нього не тим боком…

5_1

Усю ніч, просто яку Мандельштамовому вірші, «Шумели морские тяжелые волны». І нарешті у м’якому ранковому серпанку відкрилися жадані й неозорі, багатокілометрові золотаві пляжі без жодного людського сліду. О цій порі місцеві працюють, а туристи сплять.

Струмки, де бавиться макрель
Водні процедури тривали. Гід обіцяв аквапарк і не обманув сподівань — я потрапив до національного парку «Боккхорані». їхали недовго — на Крабі все близько і дороги чудові. Як і дерев’яні помости, по котрих дуже зручно крокувати непролазними джунглями.Особливо якщо під ногами течуть річки і дзюркочуть струмки.

Вода була така прозора й чиста, що страшенно захотілося занурити у неї розпашілі руки та обличчя. Але прихилившись ближче, я роздумав. У мулі вовтузилися всілякі раки-небораки, крабчики-дерябчики, лу-пастики-мордастики… А у воді сновигали підозрілі тіні, в яких я не розпізнав жодного з відомих мені іхтіозаврів. Веселі рибалки з ятерями не змогли мені нічого пояснити: вони тільки прикладали пальці до рота зі словами «ам-ам». Мабуть, то було місцеве заклинання від нечистої сили.  Течія привела до болотяної дельти. Узбережний ліс зачарував. Нарешті вдалося зблизька роздивитися це диво Всевишнього.  54 види мангрів відрізняються від решти рослин світу тим, що можуть жити практично без кисню і в солонющій воді. Ось чому в Таїланді їх навіть спеціально розводять — кращого «буферу» від розмиття берегів годі й шукати.
Sea = ni2. Другого дня з гирла подібної річки на потужному катері я вирушив до архіпелагу Пі-Пі, або Пхі-Пхі (тай-ці вимовляють це з придихом — мабуть, від захвату).

Читайте также  Пхукет - классика пляжного жанра

Антоній і Клеопатра 
Неодмінна й популярна атракція Крабі — гарячі джерела. Не проминіть національного парку «Клонг Тона»!  Тона»  Тутешні гори ще не втратили юнацького запалу і добре (до 60 градусів!) зігрівають мінеральну водичку, що паруючими каскадами стікає до теплого озерця.  Тисячолітня праця мінералки далася взнаки: у скелястому ложі утворилися глибокі ванни, значно зручніші за мілкі мисочки турецького Памуккале.

 Я сидів по шию у своїй персональній калабані, підставляючи натомлену спину пружним і гарячим струменям, а поруч грілася велика тайська родина, трохи ошелешена моїм сусідством.  Усі були в одязі — дівчата ледь не у вечірніх туалетах, а татусь мало не в смокінгу.  Очевидно, й від мене чекали більшого, але строкаті тропічні метелики навідріз відмовилися пасувати до моїх однотонних плавок.

1_2 

Натомість у чималенькому Смарагдовому озері панували демократія і космополітизм.

Ця тепленька водойма умістила і наглухо закутаних малайзійських мусульманок, і спокусливих індусок у прозорих сарі, і веселих європейок у суто умовних бікіні.

Я не наважився скласти жінкам компанію (до того ж на березі вже роздягалися плодовиті китаянки) і втік через автентичні джунглі до Бірюзового озера, куди рідко доходять туристи, зате часто — варани і бандерлоги.  І хоча скарбів загубленого міста біля водойми не знайшлося, а сувора табличка не схвалювала купання, я отримав величезне задоволення від самого лише лісу.  У кронах стометрових дерев гомоніли птахи-носороги, жбурляючи в мене кісточками невідомих плодів, а з-під коріння вибивалися ще не займані сучасними Клеопатрами кришталеві потічки..

 За мудрим Платоном, усі речі та явища мають свій ідеальний зразок-першообраз, захований у надійному місці.  До зустрічі з Пі-Пі я рішуче опирався такій філософії. Опісля — завагався, бо між тими островами натрапив на всі складники ідеального «райського» пейзажу.  Головний елемент тропічного едему — морська гладінь.  Вона тут ірреального, невимовного відтінку, не підвладного жодній камері чи навіть «Фотошопу».  У бухті Майя-Біч, де знімався відомий фільм «Пляж», бірюзова затока сполучається зі сліпучим, майже діамантовим піском, бурштиновими скелями й малахітовими заростями лісу. Коротким перешийком я вийшов до нефритового острівця ідеально круглої форми — хоч вправляй у перстень велетня з тайських казок. Схоже, тут працює якась ювелірна майстерня природи, куди людині не варто втручатися. Добре, що місцеві це розуміють: на Пі-Пі-Ле (Маленькому Пі-Пі) заборонено будь-яке будівництво.

Читайте также  Страна, где пробуждаются чувства

10

 А ось на Пі-Пі-Доні (Великому Пі-Пі) цивілізація схопила Індійський океан у звабливі обійми.   Уздовж набережної пришвартовано сотні автентичних човнів, обвішаних різнобарвними гірляндами (окрім велосипедів, це єдиний транспорт на острові). Тут-таки кинули якір десятки затишних ресторанчиків у вигляді плетених хатинок, під стріхами яких у клітках виспівують райські пташки.  У повітрі відчувається святкове збудження, що спонукає відпочивальників до активнішого відпочинку: вони не тільки хлюпаються в лазурових хвилях і засмагають на теплому пісочку, а й бігають із місця на місце, пританцьовують, співають, частують одне одного тропічними фруктами…

 Мене також пригостили кокосами з Пі-Пі — найсмачнішими у Таїланді.
На Бамбу, третьому острові архіпелагу, я нарешті занурився у воду. Коралові рифи ваблять і рибок, і дайверів, і простих туристів, які роздивляються красу підводного царства, не покидаю-чи берега.  Звісно, рибки кусаються, медузи жаляться, але що вдієш: мистецтво вимагає жертв, а морська братія — жерти…

 Кокоси тільки розпалили спрагу до соковитої екзотики.  Гід запевнив, що на Крабі не шанують Фрейда і не розуміють європейських прихованих комплексів.  Хочеться дуріана — купуйте і їжте, не зважайте на назву.   Звісно, якщо зможете: запах гнилого м’яса, попшиканого дезодорантом, і смак вчорашнього го-голя-моголя потребують певної роботи над собою…  

 У Таїланді права дуріанів суворо обмежено.  Зокрема, їм заборонено перебувати в готелях і літаках, а також не рекомендується дамське товариство.  Попри ці умовності майже в кожному придорожному ресторані можна побачити кумедну жанрову сценку: голова тайської родини із задоволенням наминає обчищений дуріан, а його дружина та купа дітей звіддаля із шанобливим острахом спостерігають за цим мазохістським бенкетом.  

Крабоподібна гуманність
Назва міста Крабі, столиці однойменної провінції, не має стосунку до смачних членистоногих тваринок.  Півтора століття тому в околицях цього рибальського поселення знайшли давній меч — «крабі» (тайською мовою), який і подарували першому губернаторові регіону.  Ймення прижилося, проте пізніше набуло іншого, зоологічного забарвлення.  Швидкоруч фотнувшись із металевими страховиськами, гості починають нервово озиратися: їхні ніздрі звідусіль лоскочуть пахощі ексклюзивної крабської кухні. Так, будь-яка програма перебування на Крабі не обходиться без морепродуктів.

Читайте также  На борту первых 115 лодок находился священный образ Будды

 Та й річкові мешканці не оминуть дегустації.  Це було прекрасно: сидіти над водою у затишному сарайчику на опорах, відкритому теплому вітерцю і звукам повсякденного життя рибалок…

З висот і глибин
Ніде правди діти, я був у повному захваті й від крабів, і від Крабі.   Люди оцінили цей край ще 35 тисяч років тому — такий вік мають найдавніші місцеві поселення.  Так що, можливо, саме тут розташовані найдавніші тропічні курорти у світі.  Моя гіпотеза підтвердилась у печерах Кхао-Кханап-Нам, схованих у вапнякових скелях неподалік від столиці провінції.  Величезні зали, оздоблені сталактитами і сталагмітами, свого часу служили надійним прихистком для тутешніх неандертальців. Для повноти доісторичного щастя печерні люди влаштували навіть безпечний вихід на пляж, куди не міг доступитися жоден шаблезубий тигр!

  Із крокодилами боролися теж просто — як з акулами у Каліфорнії, вигороджуючи палями невеликі ділянки річки.  Напевно, за часів Будди ще не існувало 1237 високих сходинок, по яких я буквально виповз нагору: спека того дня стояла страшенна.  Але на вершині відкрилися такі казкові далі, що на-томлене тіло збадьорилося, почуття очистились, а душа полинула за обрій, де сполучаються океан мрій і житейське море.  І як би його навчитись за потреби влаштову-й вати цей політ не тільки на далекому Крабі?  Щоб не мав наді мною влади жоден Архімед…

 

Використані матеріали часопису «Міжнародний Туризм» http://www.intour.com.ua

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *