Краса Охридського озера частина 1

Зазвичай столиця держави — це перше, що згадують про країну. Але Македонія — не той випадок. Є в ній інше місце, яке передусім спадатиме на думку. Це Охридське озеро й саме місто Охрид на його березі. Останнє македонці вважають найбагатшим і найбільш європейським містом країни, а ЮНЕСКО долучилося до популяризації цієї місцини й включило місто та озеро до свого Списку всесвітньої спадщини.

Природа тут дещо нагадує кримську: вкриті лісами гори спускаються до самої води, де-не-де обриваючись крутими скелями, всюдисущий аромат хвої змішується з пахощами квітів… Не вистачає лише морського повітря.

Так, це ж все-таки не море, а озеро, хоча й найглибше, найдавніше та одне з найбільших у всій Європі. Протилежного берега в деяких місцях зовсім не видно, а іноді проробництва чимось подібні до наших гуцульських, але все ж колорит мають інакший.


Кажуть, місцеві ювеліри — чи не найвправніші на Балканах. У мене й справді розбіглися очі й засвербіли руки: вироби гарні й недорогі. Є все, що душа забажає, ще й у різних стилях: східному, італійському, виготовлені методом філіграні… Жінкам затримуватись у крамницях надовго категорично не раджу — можна не зогледітись, як розтринькаєте всі гроші разом із гаманцем…
Особливості відпочинку
Пляжі в Албанії великі й порожні. Як на мене, це вже перевага, порівняно з туристськими лежбищами інших країн. Так, вони тут можуть бути не найчистішими, особливо пляжі муніципальні, зате ви не почуєте такого до болю знайомого нам «пахлава медовая!» або «фотографія с крокоділом!».


Найбільший центр пляжного відпочинку — місто Дюррес. Там і готелі найкращі, й інфраструктура досить розвинута.
Завдяки переважно мусульманським традиціям, баранина — це м’ясо, яке можна знайти в меню практично будь-якого ресторану. Ягнята вирощені, як зараз кажуть, «органічним» способом, а місцеві добре розуміються на їх приготуванні.

Читайте также  Поедем в Македонию?! (продолжение)

Ціни — просто казкові! Албанія — певно, єдина європейська країна, де пересічний український турист без особливих фінансових можливостей почуватиметься абсолютно комфортно. Наприклад, порція грецького салату, така велика, що одному можна й не подужати , у звичайному ресторанчику коштуватиме приблизно 20 гривень. А дуже запашна і смачна кава по-турець-кому — тільки 4—5 гривень.

Лише на початку 1990-х, після багатьох років ізоляції, албанцям дозволили мати особисті автомобілі. Уявіть, прості люди мусили навіть реєструвати велосипеди! Тому в країні поки що майже немає світлофорів, місцеві їздять як Бог дасть, тож винаймати тут авто, мабуть, не варто.

Але ізоляція не вплинула на гостинність і привітність місцевих. Багато з них і досі живуть за законом «besa», такого собі кодексу честі, який зобов’язує тримати слово і приймати, ніби члена сім’ї, будь-якого гостя, котрий попросить прихистку.
Взагалі, більшість інформації про життя в Албанії, яку я знайшла у всесвітній мережі (й на сайтах турфірм теж!), виявилась відвертими нісенітницями. Запевняю: розгулу злочинності немає, світло не вимикають, в обмінних пунктах працівники не сидять з «калашами», жінки не ходять у хіджабах…
 

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *